15 січня ДЕНЬ ЖАЛОБИ

Як ніколи доречні сьогодні слова Василя Симоненка:

Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.

 Але не я... Я киснути не стану,
Хоч як не буде боляче мені,—
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні прекрасні й молоді.

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття —
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.

                                        автор Василь Симоненко

СВІЧКИ  ПЛАЧУТЬ ЗА ГЕРОЯМИ ЩО ЗАГИНУЛИ  

Помолися за сина, Вкраїно,
Помолися за мене, мамо,
Бо лише слова твої святі
Охоронять нас від муки
На не нашій, мамочко, війні.
Витри, матусенько, лагідні очі
Й листівку мою прочитай.
Бережу я твій сон, бережу твої ночі,
А ти не сумуй і лиш не ридай.
Я в бою не відступлю, кохана,
Я без зброї тебе захищу.
І хай в серці смертельная рана —
До кінця я, матусю, дійду.
Помолися за мене, мамо,
Бо молитва твоя — як вогонь,
Що лікує кривавії рани,
Як дотик твоїх теплих долонь.
Помолися за сина, Вкраїно,
Хто зброю у руки узяв,
На твій захист пішов добровільно
Й безсило на землю упав!                                                     автор Надія Якубець.  

Герої, що загинули за волю України

Кордони не спинять польоту могутнього слова
Хто серцем могутній ні куля ні шабля не вб’є
За нас Батьківщина і рідна нескорена мова
Не треба чужого але й не відпустим своє.

За рідну домівку поклали життя вірні діти,
Герої, що завжди залишаться в наших серцях,

За землю, за матір зробили, що мали зробити,
 Герої не гинуть, Герої живуть у піснях.

                                       автор Дмитро Славич